ІНСТРУКЦІЯ ВСТУПНОГО ІНСТРУКТАЖУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

ІНСТРУКЦІЯ ВСТУПНОГО ІНСТРУКТАЖУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

1.Загальні положення

 

1.1 Інструкція вступного інструктажу з питань охорони праці (далі – Інструкція) розроблена з метою дотримання необхідного рівня організації роботи з питань охорони праці та забезпечення належного рівня навчання працівників.

1.2. Інструкція є внутрішнім нормативним актом.

1.3. Дія інструкції поширюється на усе Товариство та містить обов’язкові для виконання вимоги з охорони праці, пожежної безпеки та виробничої санітарії працівниками.

1.4 Інструкція впроваджується в дію наказом підприємства.

1.5 Інструкція обов’язково переглядається кожні 3 роки з дня її затвердження.

1.6. Згідно вимог діючих правил внутрішнього трудового розпорядку всі працівники повинні працювати добросовісно, дотримуватися дисципліни та розпорядку праці, ефективно використовувати робочий час, вчасно виконувати розпорядження та завдання безпосередніх керівників;

– виконувати вимоги охорони праці, пожежної безпеки, виробничої санітарії та гігієни праці, передбачені положеннями і інструкціями, користуватися спецодягом та іншими засобами колективного та індивідуального захисту;

– утримувати в чистоті і порядку робоче місце, обладнання, пристосування та інструменти, що використовуються в процесі роботи;

– зберігати власність товариства, бережливо відноситися до техніки, матеріалів та спецодягу;

– вести себе гідно, дотримуватися загально встановлених правил поведінки;

– приймати міри до негайного усунення причин що ускладнюють нормальну, безпечну роботу і якщо неможливо усунути ці причини своїми силами, необхідно негайно повідомити про це безпосереднього керівника чи іншого представника адміністрації;

– систематично підвищувати свою ділову та професійну кваліфікацію.

1.7. При виконанні робіт:

– не зберігати та не вживати їжу, не палити на робочому місці, для цього визначені спеціальні місця;

– не виконувати роботи не передбачені змінним завданням та посадовими інструкціями;

– не знаходитись на робочому місці та на території Товариства в неробочий час без дозволу безпосереднього керівника;

– не вживати спиртні напої та наркотичні речовини на протязі робочої зміни;

– не знаходитись на робочому місці та на території Товариства, об’єкта-замовника в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

1.8. Обов’язки кожного працівника, в залежності від його кваліфікації, спеціальності чи посади визначається посадовими (робочими) інструкціями і положеннями.

1.9. Безпосередніми керівниками для працівників являються керівники підрозділів, їх заступники чи особи, які їх заміщують. Всі їх розпорядження повинні виконуватися точно і в термін. Кожен працівник повинен виконувати тільки доручену роботу, не займатися сторонніми справами.

1.10. Порушення виробничої дисципліни і вимог охорони праці може призвести до нещасних випадків. Особливо недопустима поява працівника в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, а також вживання цих речовин у робочий час. Кожен працівник зобов’язаний зупинити порушника і повідомити про це безпосереднього керівника.

1.11. За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перепон у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, винні особи можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, а в окремих випадках і до кримінальної відповідальності, відповідно до чинного законодавства України.

 

2. Основні положення Закону України «Про охорону праці»,

Кодексу законів про працю та інших нормативних актів про охорону праці

2.1. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, направлених на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці.

2.2. Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

2.3. Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів з охорони праці та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

2.4. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

– пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння структурним підрозділам, філіям у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

– комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– встановлення єдиних нормативних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансування заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

2.5. Законом передбачено, що при укладанні трудового договору працівник має бути проінформований під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я.

2.6. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

2.7.Всі працівники підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків та профзахворювань на виробництві. Фонд соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я у розмірах, передбачених законодавством.

2.8. На роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівники забезпечуються за встановленими нормами спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також миючими засобами.

2.9. У кожному структурному підрозділі і на робочому місці повинні бути створені умови праці відповідно до вимог нормативних актів.

 

3. Трудовий договір, робочий час та час відпочинку
   • Трудові відносини між працівником та Товариством виникають на підставі трудового договору, згідно з яким працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цим договором, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку, а Товариство зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством, колективним договором та угодою сторін.
   • При укладанні трудового договору може бути передбачене випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Строк випробування для працівників не може перевищувати 3-х місяців,  а для робітничих професій – 1-го місяця.
   • До початку роботи працівникові роз’яснюються його обов’язки та права, умови праці, правила внутрішнього трудового розпорядку, визначають робітникові робоче місце, забезпечують його необхідними для роботи засобами, проводять з ним інструктаж з охорони праці, пожежної безпеки та виробничої санітарії і гігієни праці.
   • Трудовий договір може бути розірвано з працівником з ініціативи адміністрації товариства у випадках:

• Змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників;
• Виявленої невідповідності працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я;
• Систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, якщо раніше до працівника застосовувалися дисциплінарні стягнення;
• Прогулу (у т.ч. відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
• Відсутності на роботі більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;
• Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
• Появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного чи токсичного сп’яніння;
• Вчиненням за місцем роботи розкрадання (у т.ч. дрібного) майна Товариства.
• Та інших підстав передбачених законодавством України.

3.5. Всім працівникам надається щорічна основна відпустка із збереженням роботи (посади) і середнього заробітку, тривалістю не менше 24-х календарних днів.

 

4. Охорона праці жінок

4.1. Забороняється застосування праці жінок на тяжких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також залучення жінок до підіймання і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

4.2. Жінкам надаються, передбачені законодавством, пільги при вагітності та пологах, у період досягнення дитиною трирічного віку, а також одиноким матерям.

 

5. Охорона праці неповнолітніх

5.1. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на тяжких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, відповідно до переліку тяжких робіт і робіт у вихідні дні, а також  до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, що затверджуються  спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

5.2. Граничні норми підіймання і переміщення тяжких речей для молоді:

• для дівчат: віком 16-ти років – 5,6 кг;

віком 17-ти років – 6,3кг;

• для юнаків: віком 16-ти років – 11,2 кг;

віком 17-ти років – 12,6 кг.

5.3. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду з обов’язковим його щорічним проходженням неповнолітніми до досягнення 21-го року.

5.4. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються чинним законодавством.

 

6. Охорона праці інвалідів

6.1.Товариство зобов’язано створювати для інвалідів умови праці з урахуванням рекомендацій медико – соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

6.2. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

6.3. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

 

7. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця

7.1. Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

7.2. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• Створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
• Забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
• Впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці;
• Забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
• Забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
• Організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
• Розробляє і затверджує положення, інструкції інші акти з охорони праці, що діють у межах Товариства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території Товариства, у виробничих приміщеннях, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами Товариства з охорони праці;
• Здійснює контроль за додержанням працівником правил поводження з обладнанням, машинами та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці;
• Організує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
• Вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на товаристві аварій та нещасних випадків .

7.3. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

 

8. Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці

8.1. Працівник зобов’язаний:

– дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь яких робіт чи під час перебування на території товариства;

– знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

– проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

8.2. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

 

9. Навчання з питань охорони праці

9.1.Всі працівники, які приймаються на роботу та в процесі роботи проходять в товаристві навчання та перевірку знань, інструктаж з питань охорони праці, правил надання до медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків та правила поведінки при аваріях.

9.2. Перед перевіркою знань з питань охорони праці в товаристві організовується навчання, лекції, семінари, консультації.

9.3. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань правил охорони праці забороняється. Перевірка знань проводиться постійно діючою комісією.

9.4. Відповідальність за організацію навчання та перевірку знань по охороні праці покладається на роботодавця.

9.5. Контроль за навчанням та періодичністю перевірки знань охорони праці, виконує служба охорони праці.

9.6. Періодична перевірка знань по охороні праці проводиться не рідше одного разу на рік, а посадових осіб – одного разу в три роки. У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

9.7. Кожний працівник перш ніж приступити до роботи повинен пройти інструктаж по охороні праці. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

9.8. Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться з усіма працівниками:

– які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову) незалежно від їх освіти, стажу роботи за даною професією або посадою;

–  які знаходяться у відрядженні на підприємстві і беруть безпосередню участь у виробничому процесі, з водіями транспортних засобів, які вперше заїжджають на територію підприємства;

– учнями, вихованцями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

– учнями, вихованцями та студентами в навчально-виховних закладах перед початком трудового і професійного навчання в лабораторіях, майстернях, на полігонах тощо.

Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці в кабінеті охорони праці, за програмою, затвердженою власником.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі та в документах про прийом на  роботу.

9.9. Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з:

– працівником, новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

– працівником, який переводиться з одного цеху  виробництва  до іншого;

– працівником, який буде виконувати нову для нього роботу;

– відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві;

– студентами, учнями, та вихованцями які прибули на виробничу практику.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спільного фаху  за програмою, складеною керівником цеху, дільниці, узгоджується із службою охорони праці і затверджується власником.

Усі робітники, у тому числі випускники професійних навчальних закладів, навчально-виробничих (курсових) комбінатів, після первинного інструктажу на робочому місці мають протягом 2-15 змін (в залежності від характеру роботи та кваліфікації працівника) пройти стажування під керівництвом досвідчених, кваліфікованих робітників або спеціалістів. які призначаються наказом (розпорядженням) по підприємству (цеху, дільниці, виробництву).

9.10. Повторний інструктаж  проводиться  на  робочому місці з усіма працівниками:

– на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз у квартал;

– на інших роботах                                    – 1 раз на півріччя.

Повторний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

9.10. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

– при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

– при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на охорону праці;

– при порушенні працівником нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травми, аварії чи отруєння;

– на вимогу працівників органу державного нагляду за охороною праці або державної виконавчої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником, безпечних методів, прийомів праці чи нормативних актів про охорону праці;

– при перерві в роботі виконавця робіт більше ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – більше 60 днів.

Обсяг і зміст інструктажу визначаються у кожному окремому випадку залежно від  причин  і обставин, що спричинили необхідність його проведення.

9.11. Цільовий інструктаж проводиться з працівниками при:

– виконанні разових робіт, що не пов’язані з безпосередніми обов’язками за фахом (навантаження, розвантаження, разові роботи за межами товариства, цеху тощо);

– ліквідації аварії, стихійного лиха;

– проведенні робіт, на які оформлюється наряд-допуск, дозвіл та інші документи;

– екскурсіях на товариство.

Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншою документацією, що дозволяє проведення робіт.

9.12. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт.

Первинний, повторний, цільовий та позаплановий інструктажі завершуються перевіркою знань усним опитуванням, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення  первинного, повторного, позапланового  інструктажів, стажування та допуск  до  роботи особа, яка проводила інструктаж, робить запис у журналі. При цьому обов’язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував.

Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

9.13. Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об’єктів економіки забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

 

10. Основні небезпечні та шкідливі фактори, що можуть діяти на працівників в процесі праці

10.1. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на 4 групи:

Фізичні:

• машини та механізми, що рухаються;
• незахищені рухомі елементи виробничого обладнання;
• вироби, заготовки, матеріали, що пересуваються;
• підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;
• підвищена або понижена температура поверхні обладнання, матеріалу;
• підвищена або понижена температура повітря робочої зони;
• підвищений рівень шуму на робочому місці;
• підвищений рівень вібрації;
• підвищена або понижена вологість повітря;
• підвищена або понижена рухомість повітря;
• небезпечний рівень напруги в електричній мережі, замикання якої може відбутися через тіло людини;
• відсутність або недостатність природного освітлення;
• недостатня освітленість робочої зони;

підвищена яскравість світла.

Хімічні:

а) за характером впливу на організм людини:

• загальнотоксичні;
• подразнюючі;
• сенсибілізуючі;
• канцерогенні;
• мутагенні;
• такі, що впливають на репродуктивну функцію;

б) за шляхом проникнення в організм людини:

• діючі через дихальні шляхи;
• діючі через травну систему;
• діючі через шкірний покрив.

 

Біологічні:

• мікроорганізми (бактерії, віруси тощо);
• макроорганізми (рослини та тварини).

Психофізіологічні:

• фізичні перевантаження;
• нервово-психічні перевантаження.

В свою чергу фізичні перевантаження поділяються на статичні, динамічні, гіподинамію, а нервово-психічні перевантаження – на розумове перевантаження, перевантаження аналізаторів, монотонність праці та емоційні перевантаження.

10.2. Характеристика основних шкідливих виробничих факторів.

До основних факторів, що шкідливо впливають на здоров’я людини, належать шкідливі речовини (пил, газ, хімічні речовини), теплове та іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля, ультразвук, шум, вібрація тощо.

10.2.1. Виробничий пил за походженням буває органічного (тваринного або рослинного), неорганічного (пластик, метал або мінерального) походження та змішаний.

Чим меншу дисперсію має пил, тим він має більш небезпечну дію, тому що проникнення його в організм людини (легені, органи травлення) викликає різні захворювання.

Серйозні захворювання виникають, коли пил попадає в легені. Найбільш важким видом пневмоконіозу є силікоз, що виникає від впливу пилу діоксиду силіцію (або діоксиду  кремнію).

Деякі види пилу, що потрапляють на шкіру чи слизову оболонку очей, викликають подразнюючий або запальний процеси (кон’юнктивіти, дерматити), особливо якщо пил має сполуки, що утворюють на вологій поверхні очей або на вологій шкірі розчини кислот чи лугів. Такими є, наприклад, дерматити від дії вапна, гострі запалення шкіри при контакті із пилом, пеком, при дії світла тощо.

10.2.2. Токсичні речовини.

Треба пам’ятати, що у звичайних умовах хімічні речовини не уявляють небезпеки. Разом з тим всі вони несуть у собі потенційну небезпеку для здоров’я у випадках їх високої концентрації та порушенні правил застосування та зберігання.

Всяка речовина, що спроможна здійснювати шкідливий вплив на біосистему і спричиняти серйозні пошкодження або смерть, коли її концентрація досягає в організмі критичної межі, належить до токсичної.

10.2.3.Теплове випромінювання (інфрачервоне випромінювання).

Найчастіше воно відзначається у мартенівському, доменному, ливарному, ковальському та інших гарячих виробництвах. Тривалий вплив інфрачервоних променів може призвести до опіків та перегріву тіла (теплового удару).

10.2.4. Шум, вібрація.

Багато виробничих процесів (клепання, штампування, кування, зачищення, робота виробничого обладнання) супроводжуються значним рівнем шуму або вібрації, які спричиняють негативну дію не тільки на органи слуху, але й на нервову систему людини. Людина спроможна відчувати звуки із частотою коливань у межах від 16 до 20 000 Гц. Допустимий рівень шуму в механічних цехах не повинен перевищувати 80 дБА. Коливання більш низької частоти (менше 16 Гц — інфразвук) та більш високої частоти (вище 20 000 Гц – ультразвук) сприймаються людиною не як звук, а як вібрація (струси). Безпосередня дія вібрації має місце при роботі як з ручним інструментом, так і механічним обладнанням ударної дії.

10.3. Засоби колективного захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Для забезпечення безпеки працюючих від небезпечних виробничих факторів застосовуються засоби колективного захисту, що повністю або частково закривають доступ у зону, в якій діють небезпечні фактори, та виключають їх дію в разі проникнення людини у простір, де вони виникають.

Засоби колективного захисту поділяються на такі класи:

– нормалізації повітряного середовища приміщень та робочих місць;

– нормалізації освітлення виробничих приміщень та робочих місць;

– захисту від шкідливих і небезпечних факторів.

10.3.1. Засоби нормалізації повітряного середовища, приміщень і робочих місць.

До них належать різні види місцевої, загальнообмінної припливно-витяжної вентиляції, кондиціонери, шафи та інші пристрої для локалізації шкідливих факторів, різні системи підігріву, дезодорації повітря, засоби автоматичного контролю та сигналізації стану повітряного середовища.

10.3.2. Засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць.

До них належать газорозрядні лампи (люмінесцентні, ртутні дугові, металогалогенні, натрієві, ксенонові) та лампи розжарення, різні види світильників, скляні прорізи стін, стель, покрівель, світлозахисні пристрої і світлофільтри.

10.3.3. Засоби захисту від шкідливих виробничих факторів.

Захист від шкідливих виробничих факторів забезпечується в першу чергу відповідною конструкцією засобів виробництва та застосуванням засобів колективного захисту. Коли ці заходи не дають можливості знизити їх рівень до допустимих параметрів, застосовуються засоби індивідуального захисту.

Захист від шкідливих хімічних речовин, пилу, газу забезпечується засобами нормалізації повітряного середовища.

Для захисту від дії високих температур застосовуються щити, ширми, огорожі, душирувальні пристрої, тепло ізолюючі матеріали, робототехніка, світлофільтри.

Всі ці засоби дають можливість забезпечити температуру поверхні обладнання, огорож на робочих місцях, що не перевищує 45 °С, а температуру повітря на робочому місці, що не перевищує 32 °С, у приміщеннях із незначними надлишками явного тепла та 33 у приміщеннях зі значними надлишками явного тепла (при вологості повітря не більше 55%).

10.3.4. Засоби захисту від небезпечних факторів.

До них належать захисні та запобіжні пристрої, сигналізація безпеки, розриви та габарити безпеки, дистанційне управління.

Захисні пристрої застосовуються для ізоляції частин машин та механізмів, що рухаються; місць, де відлітають частки матеріалу, що обробляється; небезпечних щодо ураження електричним струмом частин обладнання, зон та дільниць, де існує постійна небезпека шкідливого впливу на людину температур, випромінювань тощо.

Запобіжні пристрої застосовуються для обмеження виходу заданих небезпечних параметрів обладнання за межі допустимих. Цими параметрами можуть бути статичні та динамічні навантаження, довжина пересування механізму, рівень рідини, швидкість пересування, тиск пари, газу, води, температура, сила електричного струму тощо. Запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, вимикаючи джерело параметру, що контролюється, або створюють умови для ослаблення його впливу.

Сигналізація безпеки

У колективних засобах захисту від шкідливих та небезпечних факторів важливе місце займає сигналізація безпеки. Це засіб попередження, а не ліквідації небезпеки. До неї належать світлові, звукові і кольорові сигнали та різні прилади (температури, тиску, рівня рідини тощо).

Основними елементами таких приладів є різні датчики (механічні, фотоелектричні, теплові), що реагують на пересування предметів, зміну об’ємів, наявність відповідних концентрацій шкідливих речовин та випромінювань.

Сигнальні кольори і знаки безпеки

Вони регламентуються ГОСТ 12.4.026-76*. Встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений, синій.

Червоний сигнальний колір застосовується як заборонний, вказує на безпосередню небезпеку та засоби пожежогасіння. Він застосовується для нанесення заборонних написів і символів на знаках пожежної безпеки; для фарбування внутрішніх частин кожухів і корпусів, що відкриваються, тощо.

Жовтий сигнальний колір застосовується для попередження можливої небезпеки. Його наносять на будівельні конструкції, елементи виробничого обладнання, запобіжні пристрої.

Зелений сигнальний колір застосовується для нанесення знаків, що вказують на безпеку і приписують, що треба робити.

Синій сигнальний колір застосовується для інформації та вказування.

На підставі цих сигнальних кольорів встановлено чотири групи знаків безпеки: заборонні, попереджувальні, приписувальні та вказівні.

Заборонні знаки призначені для заборони відповідної дії. Виконуються у вигляді кола червоного кольору з білим полем усередині, білою по контуру знака каймою із символічним зображенням чорного кольору на внутрішньому білому полі, перекресленому нахиленою смугою червоного кольору. Замість нахиленої смуги червоного кольору на деяких знаках робиться пояснювальний напис, що виконується шрифтом чорного кольору.

Попереджувальні знаки призначаються для попередження працюючих про можливу небезпеку. Вони виконуються у вигляді трикутника жовтого кольору з рівними сторонами із округленими кутами, направленого вершиною догори, з каймою чорного кольору та символічним зображенням чорного кольору.

Приписувальні знаки призначені для дозволу відповідних дій працюючих тільки при виконанні конкретних вимог безпеки праці, пожежної безпеки та вказування шляхів евакуації. Виконуються вони у вигляді квадрата зеленого кольору з білою каймою по контуру і білим полем квадратної форми усередині нього. Усередині білого квадрата наноситься чорним кольором символічне зображення або пояснювальний напис. На знаках пожежної безпеки пояснювальні написи виконуються червоним кольором.

Вказівні знаки призначені для зазначення місця знаходження різних об’єктів, пунктів медичної допомоги, вогнегасників тощо. Виконується знак у вигляді синього прямокутника, окантованого білою каймою по контуру з білим квадратом усередині. У білому квадраті наноситься символічне зображення або пояснювальний напис чорного кольору, за винятком символів і пояснювальних написів пожежної безпеки, що виконуються червоним кольором.

Розриви та габарити безпеки

Під ними розуміють ту мінімальну відстань між об’єктами, якої необхідно додержуватись для можливості безпечної роботи в цій зоні. Вони нормуються відповідними стандартами та нормами.

Розриви додержуються з метою пожежної безпеки (розриви між будівлями, спорудами, матеріалами, що зберігаються); для безпеки дорожнього та залізничного руху; для безпечного та зручного обслуговування технологічного обладнання.

 

11. Порядок розслідування та оформлення документації щодо нещасних випадків та професійних захворювань

11.1. Нещасні випадки

Порядок розслідування та оформлення нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань визначається «Порядком про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях».

Згідно з цим порядком, розслідуванню підлягають травми, гострі професійні захворювання та отруєння (випадки, що сталися після одноразового впливу шкідливих речовин) та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження елек­тричним струмом, блискавкою та іонізуючими випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакти з тваринами, комахами та іншими представни­ками фауни і флори (далі нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу роботу) терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

На ці нещасні випадки складається акт за формою Н-1 в тому випадку, коли вони сталися на території підприємства, при проїзді на роботу чи з роботи на транспорті, що надало підприємство для доставки працівників, або на власному транспорті, якщо він використовується за дорученням власника; перебуванні на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища; провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (наприклад: надання необхідної допомоги іншому працівникові, дій щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства); ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством, наданням шефської допомоги, прямування працівника до об’єкта обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника.

Про нещасний випадок свідок або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу посадову особу. Потерпілому надається перша допомога до прибуття лікаря.

Посадова особа, якій підпорядкований потерпілий, повинна терміново організувати медичну допомогу потерпілому, у разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу. Повідомити про те, що сталося, власника, також інженера з охорони праці. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства – повідомити власника цього підприємства, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі – місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному отруєнні – відділу гігієни праці ГУ Держпраці.

Якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків, зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події.

Кожен нещасний випадок (крім групового та смертельного) розслідується комісією, до складу якої входять: керівник служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу, уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст з відділу гігієни праці Держпраці.

Комісія протягом 5 діб повинна скласти акт за формою Н-1 у п’яти примірниках і передати його на затвердження власникові. Власник повинен протягом доби затвердити його. Один екземпляр акта надається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси.

Групові та смертельні випадки розслідуються спеціальною комісією яка призначається органом державного нагляду, а в разі якщо загинуло більше 5 чоловік, комісія може призначатись Кабінетом Міністрів України.

Якщо потерпілий, або свідки не повідомили безпосереднього керівника про нещасний випадок, або якщо втрата працездатності від нього наступила не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідування такого випадку здійснюється на підставі заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси.

У разі відмови власника скласти акт за формою Н-1 чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, питання вирішується відповідним органом державного нагляду за охороною праці або в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Посадова особа органу державного нагляду за охороною праці має право у разі необхідності самостійно проводити розслідування нещасного випадку і видавати обов’язкові для виконання власником приписи щодо необхідності складання акта та взяття нещасного випадку на облік.

11.2. Професійні захворювання

Усі вперше виявлені хронічні професійні захворювання підлягають розслідуванню.

Їх розслідування проводиться після отримання власником повідомлення від клініки науково-дослідного інституту про встановлення його відділенням профзахворювань остаточного діагнозу щодо професійного захворювання у потерпілого.

Направлення працівника до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу здійснюється спеціалістом профпатологом. Зв’язок профзахворювання з умовами праці визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігіенічної характеристики умов праці, яка складається відділом гігієни праці ГУ Дежпраці за участю спеціалістів підприємства. Вона видається за запитом керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділенням профпатології міської (обласної) лікарні.

Розслідування проводиться протягом 10 діб комісією у складі представників відділу гігієни праці ГУ Держпраці (голова комісії), лікувально-профілактичної установи, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Акт розслідування причин профзахворювання складається у п’яти примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування, і один примірник надається потерпілому.

 

12. Пожежна безпека. Дії персоналу при виникненні пожеж

12.1. Гасіння пожежі здійснюється:

а) сильним охолодженням матеріалів, що горять, за допомогою речовин, які мають велику тепломісткість;

б) ізолюванням матеріалів, що горять, від атмосферного повітря (від кисню повітря);

в) ізоляцією матеріалів, що горять, від променистого тепла та безпосереднього впливу вогню за допомогою водяних завіс, вуглекислого снігу тощо.

Для тушіння пожежі можна застосовувати воду, водяну пару, піну, вуглекислий та інертні гази, спецпорошок, пісок та покривала. З метою забезпечення більшої ефективності при гасінні пожежі застосовуються різні засоби пожежогасіння. До них відносяться прості засоби – відра та гідропульти для води, ящики з піском та лопати, різні покривала (азбестові, брезентові тощо); хімічні засоби – вогнегасники; технічні засоби – спеціальні пожежні машини.

Вибір типу вогнегасника залежить від вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів.

12.2. Порядок дій у разі пожежі

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) необхідно:

– негайно повідомити про це телефоном № 101 пожежну охорону. При цьому необхідно назвати місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

– повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об’єкту.

Посадова особа, як керівник гасіння пожежі, зобов’язаний:

– у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо);

– у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього наявні сили й засоби;

– видалити за межі небезпечної зони всіх працюючих, не пов’язаних з ліквідацією пожежі;

– припинити роботи в будівлі (якщо це допускається технологічним процесом виробництва), крім робіт пов’язаних із заходами по ліквідації пожежі;

– здійснити в разі необхідності відключення електроенергії (за винятком систем протипожежного захисту), зупинення транспортуючих пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних газових, парових та водяних комунікацій, зупинення систем вентиляції в аварійному та суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та виконати інші заходи, що сприяють запобіганню розвитку пожежі та задимленості будівлі;

– перевірити включення оповіщання людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту;

– організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під’їзду до осередку пожежі та до установки для підключення до водних джерел;

– одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію і захист матеріальних цінностей;

– забезпечити дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі.